Гіперактивність.
Особливі діти серед нас і їх чимало

 Вашій дитині замала найбільша ігрова кімната, жодна колисанка не заспокоює її, вона дуже рухлива, імпульсивна, незібрана, але водночас така весела, добра, цікава і кмітлива?  Це означає, що вам, як і мені, пощастило бути мамою великого непосидика. Або, кажучи по-науковому, гіперактивної дитини.

 Квартиру, де живе такий малюк, одразу впізнаєш. Дверцята всіх шафок  зазвичай перев’язані мотузками або відсутні зовсім, а предмети, що б’ються, мнуться і рвуться, підняті на недосяжну для дитини висоту. Там ніхто не дивується, якщо тато вранці не може знайти свого черевика, бо син грав із ним у машинки, а мама …  А мама звикла до всього, почувши галас у сусідній кімнаті, не мчиться туди стрімголов, а спокійно аналізує: «Реве? – Не реве! Значить, не забився, а решта – дрібниці».

Читати статтю

ДИТЯЧІ СТРАХИ ТА ЗАСОБИ ЇХ КОРЕКЦІЇ
У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Вікторія Черненко, практичний психолог ДНЗ (ясла-садок) № 393 «Пізнайко», Дніпропетровськ

Читати далі

Правила покарань

1. Покарання не має шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні моральному. Воно має бути корисним.

2. Якщо є сумніви щодо доцільності покарання, – не карайте! Навіть якщо ви розумієте, що занадто м’які, довірливі або нерішучі. Ніяких «профілактик», ніяких покарань «про всяк випадок»!

3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків було кілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному за кожен вчинок.

4. Краще не карати зовсім, ніж карати із запізненням!

5. Покарали – пробачили. Про старі образи – ні слова. Не заважайте дитині почати життя з початку!

6. Без приниження! Щоб не сталося, якою б не була провина, покарання не має сприйматися дитиною, як ваша перемога над його слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви не праві, то покарання не подіє, а зашкодить!

7. Дитина не має боятися покарань, вона має боятися не вашого гніву, а того, що ви непокоєтеся,
нервуєте!

Дитячі заповіді для мам, тат, бабусь і дідусів

1. Шановні батьки! Пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьків­ську оселю, але до того часу допоможіть мені, будь ласка, стати людиною.

2. У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

3. Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.

4. Мої почуття ще не дозрілі – прошу, будьте чутливими до моїх потреб.

5. Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а мої вчинки.

6. Давайте мені трохи самостійності, дозвольте ­робити помилки, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно вирішувати у дорослому житті.

7. Прошу, не робіть усього за мене, адже я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з вашими очікуваннями.

8. Я вчуся у вас усього: слів, інтонацій, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене бути кращим.

9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви час­тіше брали мене на руки, пестили, цілували. Але будьте уважними, щоб ваша любов не перетворилися на милиці, що заважають мені робити самостійно кроки.

10. Любі мої, я вас дуже люблю!!! Доведіть мені, що ви також мене любите.

Підготувала Вікторія Черненко, практичний психолог ДНЗ
(ясла-садок) № 393 «Пізнайко», Дніпропетровськ